_____

Роздуми з приводу реформи інтернатних закладів

Деінституалізація — так назвали в Україні реформу інтернатів. Передусім вона стосується переформатування, а то й закриття дитячих інтернатних закладів. «Дитині краще в сім’ї» — з таким основним меседжем звернулися до керівництва області, міст і громад Полтавщини міністр соціальної політики Юлія Соколовська та уповноважений Президента України у справах дітей Микола Кулеба, які нещодавно відвідали нашу область. Національна стратегія реформування системи інституційного догляду та виховання дітей, затверджена 2017 року, передбачає, наприклад, ліквідацію найближчим часом будинків дитини, або ж відповідно до неї  кількість дітей в інтернатах щорічно має зменшуватися на 10%. Подібні думки високопосадовці висловили й з приводу геріатричних будинків-інтернатів.

Оскільки голова Полтавської обласної організації політичної партії «Рідне місто» Олександр Коваль, заслужений працівник соціальної сфери, тривалий час займався питаннями соціального захисту, він погодився відповісти на запитання, пов’язані з окремими моментами реформування інтернатних закладів.

«Держава, яка піклується про дітей, повинна позбавлятися інтернатних закладів», — сказав уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба. Чи погоджуєтеся Ви із цим?

— Відразу скажу, що висловлюю свою суб’єктивну точку зору.  В Україні, й на Полтавщині зокрема, є школи-інтернати системи освіти. Вони перебувають на балансі обласного департаменту освіти і науки, утримуються за рахунок коштів обласного бюджету.

Скажу, що тоді, коли я опікувався гуманітарними й соціальними питаннями, фінансування таких закладів відбувалося не за остаточним принципом. В цілому матеріальні умови там були задовільні: затишні кімнати для відпочинку, для розваг, їдальні, сучасні спортивні зали, спортивні майданчики, – все для задоволення потреб дітей.

В інтернатах працюють фахівці з високою кваліфікацією, які розуміють психологічні й соціальні особливості цих дітей. Там діти згуртовані за інтересами: займаються спортом, художньою самодіяльністю. Безумовно, це не може забезпечити їм сімейного затишку, але певною мірою нейтралізує негатив, внаслідок якого діти опинилися в інтернаті.

Звісно, дитині краще перебувати в сім’ї, й ідея збільшення кількості патронатних родин, будинків сімейного типу зародилася не сьогодні. Та й не від хороших умов дитина потрапляє до інтернату: або це матеріальні труднощі, або неблагополучна сім’я, або батьки на заробітках тощо. То можливо, саме в інтернаті дитина отримає більше для свого розвитку?

Тому в цій ситуації потрібний  виважений підхід. Не за помахом диригентської палички потрібно закривати школи-інтернати. Це — надзвичайно делікатне питання, адже стосується майбутнього дітей. Тут індикатором мають бути інтереси дитини. Соціум – теж великий вихователь.

Ще така ремарка. Я читав книгу «Один за всіх»  Едварда Мура Кеннеді, багаторічного сенатора США, рідного брата президента Джона Кеннеді, який ріс у дуже заможній родині мультимільйонера. Так ось, його свого часу відправили до закритого навчального закладу інтернатного типу. Там він отримав досвід  перебування в соціумі, загартував свій характер. До речі, у США, Великобританії та інших високорозвинених країнах було багато подібних шкіл. Чому ж у нас вважають це чимось неприйнятним?

Якої Ви думки щодо реформування спеціалізованих інтернатів системи соціального захисту, адже йшлося й про них також?

— Свого часу я опікувався  такими питаннями, як інтернатні заклади системи соціального захисту. Це спеціалізовані установи. У Полтавській області з 14 інтернатних закладів тоді було три — для дітей з вадами розвитку: Зіньківський, Новосанжарський і Рашівський. У двох останніх навіть була програма навчання відповідно до рівня розвитку цих дітей. З дітьми працювали досвідчені фахівці, які знали, як саме потрібно їх навчати, як досягати певних результатів тощо. Було запроваджено систему трудової терапії як один із методів розвитку таких дітей.

У спеціалізованих інтернатах діти перебувають на повному державному забезпеченні. Крім того, вони не ізольовані, а в соціумі, що є фактором як виховального, так і навчального процесу. На мою думку, такі інтернатні заклади однозначно повинні залишатися.

Микола Кулеба запропонував максимально повернути таких дітей у сім’ї або всиновити.

— На жаль, дітей зі значними фізичними і психічними вадами, які живуть у спеціалізованих інтернатах, дуже рідко усиновлюють. Якщо ж вони повернуться в родини, де немає професійного медичного догляду, соціальної реабілітації, що надають у таких інтернатних закладах, то такі діти будуть позбавлені перспектив розвитку.

Міністр соціального розвитку Юлія Соколовська, оглянувши Горбанівський геріатричний пансіонат, сказала, що все-таки ліпше літнім людям перебувати в домашніх умовах, тому необхідно більше розвивати послуги соціальних працівників. Ви із цим згодні?

— Тут теж є різні ситуації. Скажімо, діти живуть за кордоном і не можуть доглядати за своїми батьками. Чому не скористатися платними послугами, які надають такі будинки? У нашому Горбанівському будинку-інтернаті такі послуги є.

У нас також  запроваджена  система  роботи територіальних центрів обслуговування, де серед інших послуг — відвідування соціальними працівниками одиноких літніх людей і допомога їм. Але це не може замінити постійний догляд, скажімо, якщо людина самотня і зовсім немічна. Тут, звісно, у нагоді геріатричні будинки-інтернати (для престарілих), без них неможливо обійтися. Людина все своє життя працювала, сплачувала податки, тож тепер держава повинна подбати про неї.

Я вважаю, держава повинна нести відповідальність як за молодше покоління, яке ще не може про себе попіклуватися, так і за найстарше покоління, яке впродовж свого життя створювало для цієї держави матеріальні блага. Тому, розпочинаючи будь-яку реформу, першочергово потрібно дбати про інтереси людини і приймати виважені рішення.