____
Мешканці сіл Бобрівник, Удовиченки та Високе Зіньківського району минулими вихідними побували відразу у кількох монастирях столиці. Спочатку вони відвідали Свято-Успенську Києво-Печерську лавру – один із найбільших християнських центрів-святинь країни, помолилися у Введенському монастирі та Голосіївській пустині, а на зворотній дорозі заїхали ще й до Мгарського Спасо-Преображенського монастиря, що знаходиться неподалік Лубен.

– Я неодноразово раніше бувала у Києво-Печерській лаврі. Але у статусі паломниці – вперше, – ділиться враженнями директор Бобрівницької ЗОШ І-ІІ ступенів Ольга Юхименко. – Це для мене, як місто у місті. Красиві храми, умиротворення, сильна енергетика. І до цього часу відчуваю себе причетною до чогось високого, неземного.

– Побували, наче у казці, – зізнається Людмила Оскома, яка працює поваром у дитячому садочку села Високе. – Надзвичайно гарні враження. Все це для душі. Дякуємо організаторам. У наш час безкоштовно повезти у столицю не кожен спроможний.

– Відкрила для себе чимало нового, – каже продавчиня магазину Наталія Плачинда. – Такі поїздки збагачують духовно, а ще, однозначно, роблять людей ближчими один до одного.

Паломників супроводжував настоятель храму у Човно-Федорівці протоієрей Михаїл Строган. У поїздці він був і духовником, і екскурсоводом.

– Подібні мандрівки допомагають людям ставати ближчими до Бога, – вважає о. Михаїл. – Для декого це було перше знайомство із церквою та її таїнствами, спроба почати пізнавати Всевишнього та жити за його заповідями. Церковні ж люди у паломництві зміцнюють свою віру. І, безперечно, всі мандрівники відчувають неабияку благодать та бажання повернутися до цих святих місць ще не один раз.

Організатор паломництва до київських святинь, керівник Зіньківської районної організації політичної партії «Рідне місто» Андрій Удовиченко переконує: поїздка до київських та лубенського монастирів перша, але зовсім не остання.

– Плануємо людей регулярно возити  святими місцями, – говорить він. – Селянам часто не по кишені подібні поїздки. Тому ці витрати ми беремо на себе. Сподіваюся, надалі за короткий час там побуває ще чимало наших земляків.