_____
Як то воно, майже все життя прожити на одному місці? І не за збігом обставин, не з примусу, а з доброї волі й навіть із великим бажанням?
Сергій Сушко зовсім не жалкує за тим, що ось уже майже шість десятків років живе там, де, як він каже, зарита його пуповина – в селі Сушки Козельщинського району.
— Навіть дуже цьому радий! — уточнює він.
Відлучався з рідних Сушок на навчання до Полтавського сільськогосподарського інституту, на службу в армію до Москви та на комсомольську роботу до Козельщини. Але кожного разу повертав до батьківського дому і до роботи на землі (за фахом він агроном). У нього з цього приводу навіть є дуже показова історія:
— Коли мене обирали першим секретарем Козельщинського райкому комсомолу, потрібно було пройти співбесіду в центральному комітеті комсомолу в Києві. Довго мене водили кабінетами – вивчали, чи годний я керувати молоддю району. Перший секретар ЦК комсомолу Віктор Мироненко виявив бажання поспілкуватися зі мною особисто. Мене почали готувати до цієї зустрічі, два дні студіювали з усіх питань.
Я був у кабінеті Мироненка більше години, протягом цього часу він зовсім нічого не запитав про комсомол. Ми з ним говорили про село. І коли він проводжав мене, то сказав: «Сергію, запам’ятай: нема такого бюро, щоб хлібороба з роботи зняло». І так ці слова мені запали в душу! Де я не був, завжди повертався до землі і на землі працював.
З тих часів зав’язалися тісні ділові й дружні стосунки Сергія Сушка з Олександром Удовіченком, який тоді керував обласним комітетом комсомолу. Пізніше Сергій Федорович теж працював у безпосередньому підпорядкуванні Олександра Васильовича як голови обласної держадміністрації — головою Козельщинської РДА. Тому не роздумуючи вступив до партії «Рідне місто», як тільки вона утворилася.
— Я в «Рідному місті», тому що це команда, тому що особисто знаю багатьох людей, — каже Сергій Сушко.
Команда — то сила. Є ще у Сергія Сушка фермерська команда. Своє господарство «Сушки» створив у 1998 році. Ще очолює асоціацію фермерів Козельщинського району. Вважає так:
— Поки є в селі фермери, люди, які тут виросли, поки воно й буде існувати.
Середні і малі господарники — це основа аграрної України. У Сушках, наприклад, 30 фермерів. На них тримається все село.
— У нас немає ніякого холдинга, ми самі господарюємо на своїй землі. Село від цього живе. Молодь залишається. Платимо непогані кошти за оренду паїв, — розповідає Сергій Сушко. — Безкоштовно обробляємо городи: боронуємо, сіємо, збираємо врожай. Різні свята організовуємо. Допомагаємо будинку культури. Ще ми підтримуємо школу. У 2017 році ставилося питання про її закриття. Фермери взяли на себе опалення школи, фактично зберегли її. Сьогодні вирішуємо, щоб на наступний рік залишилася хоча б початкова школа, щоб маленьким діткам не їздити далеко на навчання.
Допомагає Сергій Сушко й нашим захисникам на Сході країни:
— Багато наших земляків пішли на війну. Ми, фермери, в 2015 році створили фонд на підтримку воїнів АТО. Допомагали з обмундируванням, і взували, і одягали, і харчування забезпечували.
А минулого тижня посадили в центрі Сушок березову алею на честь 75-річчя перемоги над нацизмом.
Багатолітній управлінський і аграрний досвід Сергій Сушко планує застосувати на депутатській ниві: на найближчих місцевих виборах буде балотуватися до Полтавської обласної ради від партії «Рідне місто».
— Наш район сільськогосподарський, — розповідає, — тут маса проблем: від доріг і до державної політики щодо села. Потрібно відстоювати питання, що стосуються жителів району: амбулаторії, школи тощо. Впливати на ці процеси краще на обласному рівні, бо там більше можливостей.
Щодо державної політики, то Сергій Сушко вважає, що центральна влада не подбала про концепцію розвитку сільського господарства, особливо напередодні відкриття ринку землі.
— В Україні є фермери. Серед них й ті, в кого по кілька тисяч гектарів землі. Такі господарства високоефективні, але ті села, де живуть їхні пайовики, їх мало цікавлять. Потрібно передбачити підтримку малих і середніх фермерів, тому що конкурувати з латифундистами й іноземцями на ринку землі вони не зможуть.
Сьогодні Сергій Сушко сіє — прийшла пора. Коронавірусна пандемія не надто вплинула на ритм господарства «Сушки».
— Хліборобам не можна зачинитися на карантин і сидіти вдома. Ми підготовили техніку до посіву. Хлопці рвуться в поле — від коронавірусу. Хоча цей коронавірус трохи страху наганяє. У нашому колективі восьмеро людей, миємо руки, дезінфікуємо поверхні, намагаємося між собою менше контактувати.
І знову Сергій Сушко гадає, кому й чим він може допомогти:
— Зібралися з фермерами, обговорили ситуацію з коронавірусом, плануємо закупити в лікарню захисні багаторазові костюми для медиків. А хто допоможе, як не ми? Це ж усе заради нас усіх!