_____
Б. В. Чичкало, ветеран органів виконавчої влади і місцевого самоврядування:
«Велика вдячність за цю сповідь — за 30 років життя і діяльності нашої області. Я з великим задоволенням прочитав книгу. Як свідок багатьох подій скажу, що спокійно читати її не можна. Вона змушує думати, аналізувати і головне — згадати людей, з якими йшов.
Суть книги — у кожного, хто задіяний у суспільній роботі, має бути команда. Поряд з Олександром Васильовичем постійно була команда однодумців, і результати роботи цієї команди були відчутними. В тих успіхах, що вдалося досягти, — велика її роль.
Книга — своєрідний методичний посібник для всіх, хто хоче зробити добро для Полтавської області.
Тут закладено перспективу — «Рідне місто» продовжує йти назустріч вітрам. Дай Боже, щоб ці вітри вдалося здолати і «Рідне місто» приклало всі сили для розвитку Полтави, щоб вона стала такою, якою має бути».
В. М. Григор’єв, дослідник історії Полтавщини:
«Книгу прочитав двічі. Перший раз, як кажуть, запоєм. Коли я читав удруге, всюди бачив знайоме, бо ми — одного покоління. В Олександра Васильовича дід, а в мене батько був головою колгоспу.
У цій книзі Олександр Васильович показав себе як людина з дуже хорошою родовою пам’яттю. Родова пам’ять тримає нас на цій землі і дає нам сили. Коли читаєш книгу, видно переживання людини за свій край.
Але найголовніше — розмисли про те місце, де повинен бути керівник, яким він повинен бути. Начальник означає «начало», а не надування щік. Якби я був ректором академії держуправління, я б за цією книгою провів би семінар для майбутніх чиновників: як повинен працювати керівник.
Сподіваюся, ми повернемося до того, що на керівні посади обиратимуть людей, які не плескають язиками, а тягнуть плуга».
Н. Г. Іванченко, заслужена журналістка України:
«Я знала, що Олександр Удовіченко — непересічна особистість, я відчувала з якихось конкретних ситуацій душу цієї людини, неговіркої, яка не любить метушні, балаканини, лестощів, людини, яка вміє не просто слухати, а почути і за потреби допомогти. Образ автора книги абсолютно збігся із моїм сприйняттям постаті Олександра Васильовича.
Цінність книги «Назустріч вітру» в тому, що вона дає ключ до розуміння особистості: яке коріння, яка логіка поведінки в тих чи інших ситуаціях, що рухає людиною.
Від погляду героя книги віє щирістю, розважливістю, мудрістю і великою любов’ю до того, що ми називаємо корінням, родинними цінностями, родинним гніздом. І великою повагою до людей, з якими Олександр Васильович працював разом.
Велика подяка літературному редактору Миколі Ляпаненку за композиційну побудову. Такі відступи, як «Погляд збоку», «Запитання руба», дають можливість глибше побачити людину і акцентують на тому, що Олександр Васильович не сказав від себе.
Конкретні люди жили в конкретну епоху і в цій конкретній епосі вони робили по совісті кожен свою справу — ця думка ненав’язливо присутня у книзі. Олександр Удовіченко показує, як народжувалися лідери, як вони проходили складні щаблі управлінської роботи і як ставали професіоналами. На відміну від сьогоднішніх, кому нині достатньо двох-трьох грантових тренінгів, щоб номінуватися на лідера.
Книга в цілому дає грунтовний, справжній, щирий образ автора».
М. І. Ляпаненко, заслужений журналіст України:
«Багато про що не сказано у книзі, але в цьому увесь Олександр Удовіченко: небагатослівний, іноді суворий, такий, котрий тримає дистанцію. Але треба бачити, що за цим стоїть: нормальна, щира, розумна і добра людина.
З того, що лишилося, як кажуть, поза кадром. У неспокійний зимовий час 2014 року я зайшов увечері в кабінет Удовіченка, голови Полтавської облдаржадімінстрації, і став свідком такої розмови. Високопоставлені люди сказали йому: «За 10 хвилин зачистити майдан». Удовіченко відповів: «У цьому кабінеті розпорядження даю я». — «А що передати нагору?» — «Так і передайте».
Тож смисл книги такий: кожному має воздатися по трудах його».