Олександре Миколайовичу, Ви свого часу були депутатом обласної ради, депутатом Полтавської міської ради, начальником обласного управління Пенсійного фонду, заступником голови облдержадміністрації з соціальних, медичних, освітніх питань. Чи є для Вас особливими ці вибори?

Відразу скажу, що багато можна зробити, коли ти в команді. Я в команді Олександра Васильовича Удовіченка ще з 1982 року, а це вже більше 30 років. І хоча наш земляк Юрій Дольд-Михайлик назвав свій прекрасний роман “І один у полі воїн”, але зрозуміло, що зробити щось значуще можна лише спільно, тим більше в масштабах області. Тому рішення йти на вибори кандидатом у депутати обласної ради — колективне, а не слідування власним амбіціям.

Зважитись на такий крок спонукали також і відверто непрофесійні дії багатьох представників владних структур. Безумовно, поганого нічого немає в «нових молодих обличчях», кожен може стати керівником, історія знає приклади юних полководців чи очільників держав, але все ж сьогодні для цього слід мати багаж професійних знань, організаторські здібності й пройти певні етапи фахового становлення. Коли ж не знають, з якого боку підійти до вирішення тієї чи іншої проблеми, то й маємо такий результат, як сьогодні, що в державі, що в області.

Нинішня полтавська влада до своїх заслуг вписує багато соціальних об’єктів, будівництво яких розпочалося саме командою Олександра Удовіченка. Яке Ваше ставлення до цього?

Відразу скажу, що ми свого часу здали багато об’єктів соціальної сфери. До найважливіших я б відніс будівництво перинатального центру у 2012 році.

Хочу внести два уточнення: перинатальний центр для більшості людей — дещо незрозумілі слова, тому скажу простою мовою: це найсучасніший (на рівні XXI століття) пологовий будинок.

І друге, справді, була потужна колективна робота. Був створений штаб на чолі з Олександром Васильовичем Удовіченком. Щоденно на об’єкті працювало від 300 і більше осіб. За п’ять з половиною місяців його ввели в дію і обладнали найсучаснішою технікою. Медичні світила називають його якщо не найкращим, то одним із найкращих в Україні. Основне фінансування надійшло з Києва, співфінансування — з обласного бюджету, місто Полтава виділила недобудоване приміщення діагностичного центру по вулиці Залізній. Саме завдяки скоординованій роботі вдалося побудувати сучасний медичний заклад — окрасу  міста Полтави.

Саме наша команда дала поштовх спорудженню обласного кардіологічного диспансеру, лаври будівничого якого перебрала на себе сьогоднішня влада.

А починалося все так. Олександр Удовіченко, на той час голова обласної державної адміністрації, домовився з відомим бізнесменом Костянтином Жеваго, що той допоможе обласному кардіодиспансеру в придбанні сучасного ангеографа. І яке ж виявилося здивування, що це обладнання протягом декількох місяців не було встановлено. Причина дуже проста: окрім підвалу, не було інших приміщень. Палати для хворих також були переповнені. Тому й визріло кардинальне рішення — почати будівництво. Терміново виділили кошти на проектування, вивільнили земельну ділянку з-під приватних гаражів.

А вже наші наступники кардіоцентр добудували й здали в експлуатацію, хоча нас на урочисте відкриття не запросили. Однак я сприймаю це по-філософськи: головне — маємо надсучасний медичний заклад, де рятуватимуть людей.

Взагалі, у своїй діяльності ми передусім дбали про полтавців. Так, важливими напрямами було забезпечення ліками від гіпертонічної хвороби та інсулінами. Щодо цього ми посідали провідні місця в державі, але головне в тому, що надавалася відчутна допомога полтавцям.

На новий рівень була поставлена робота екстреної медичної допомоги. Створено єдину диспетчерську службу. Придбано за рахунок обласного бюджету 25 сучасних, повністю обладнаних автомобілів швидкої допомоги та ще 43 за рахунок централізованої поставки, що ми вирішили на рівні Києва. Ви можете і сьогодні бачити в Полтаві сучасні автомобілі медичної допомоги  «Пежо», також і реанімобілі.

Ми намагалися вибудовувати перспективну лінію розвитку медичної галузі Полтавської області. Ми розуміли: якщо сконцентрувати зусилля і фінансові можливості, можна побудувати надважливі медичні заклади. Це були відповіді на виклики часу.

Тепер, вважаю, на порядку денному в медичній галузі — будівництво сучасної інфекційної лікарні. Причому загострення ситуації з COVID-19 вимагає від влади прийняття термінових рішень і дій.

У програмі обласної організації партії «Рідне місто» таке будівництво визначене як приорітетне. Ми серед першочергових поставимо це питання на розгляд обласної ради нового скликання.

 Олександре Миколайовичу, протягом довгого часу в області намагаються реанімувати обласне комунальне підприємство «Полтавафарм». А в часи, коли Ви були заступником голови облдержадміністрації, воно було досить успішним. Що трапилося?

Свого часу «Полтавафарм» називали найкращою комунальною структурою у державі. Так, справді, воно було найбільшою мережею, мало аптечні заклади у кожному районі області, доходило до кожного села, до кожного ФАПа. 2004 року ми зробили все для того, щоб комунальна мережа не була роздерибанена, розділена і приватизована (а ми розуміємо, який дохідний аптечний бізнес) — і було створене потужне Полтавське обласне комунальне підприємство «Полтавафарм». Воно об’єднало 118 аптек, 103 аптечні пункти, 621 пункт реалізації ліків у сільській місцевості.

Саме через «Полтавафарм» здійснювалася реалізація наркотичних засобів онкохворим, державні програми забезпечення ліками хворих на діабет, серцево-судинні захворювання. Тобто діюча аптечна мережа була ефективною, прибутковою та  виконувала соціально важливі функції.

Проте «вожді» області, які прийшли після 2014 року, довели підприємство до банкрутства. Нині закриваються районні аптеки, продаються з молотка приміщення, припиняється реалізація ліків через ФАПи у віддалених селах області, припиняється забезпечення необхідними ліками хворих на діабет, гіпертонію, онкозахворювання.

На жаль, приватні структури не йдуть до околиць області, для них не ті обороти. Висновок один — в обласній раді нового скликання слід поставити питання відновлення в повному обсязі роботи обласної комунальної аптечної мережі «Полтавафарм», бо ще раз наголошую — вона виконувала важливі соціальні функції.

Олександре Миколайовичу, що Вас спонукало повернутися до суспільно-політичної роботи, очолити обласну організацію партії «Рідне місто»?

По-перше, надзвичайно високий авторитет Олександра Васильовича Удовіченка, який є керівником Всеукраїнської партії «Рідне місто».

По-друге, в основоположних питаннях ми маємо спільні думки, тобто ми є однодумцями:

• земля повинна належати винятково українському народу, ми проти продажу землі іноземцям;
• ми за мир;
• ми за те, щоб наша держава була соціальною державою. Щоб усі зобов’язання в пенсійному забезпеченні, соціальних виплатах тільки посилювалися, а не ліквідувалися;
• ми за те, щоб працювали заводи і фабрики, а не банкрутували та закривалися;
• щоб Україну і українців поважали, і щоб українці мали змогу працювали вдома, а не на закордоном.

Під цими гаслами нам вдалося створити партійні організації в усіх  (за винятком Шишацького) районах області. Очолили їх потужні керівники, які мають великий досвід господарської, організаторської роботи. А найголовніше — вони мають заслужений авторитет серед людей. Це дало змогу об’єднати навколо них дієвий актив. Передусім, господарників. Тому на ці вибори ми змогли підібрати і висунути 1,5 тисячі кандидатів у депутати до місцевих рад.

Далеко не всі, навіть парламентські партії, мають такий кадровий потенціал. Цьому також сприяло те, що над нами немає «столичних керманичів». Ми діємо лише в інтересах великої полтавської громади.

У партійному списку кандидатів у депутати до обласної ради Ваш номер 12-й, останній. Чому саме так вирішила парторганізація?

Почну з того, що під час жеребкування в обласній територіальній виборчій комісії політичній партії «Рідне місто» дістався останній 14 номер. Тобто «Рідне місто» в списку партій останнє — 14. Я вбачаю в цьому хороший символ: запам’ятовується перша і остання фраза, а тут цифра. А мій номер в окрузі також останній — 12. Це було моє особисте прохання як очільника обласної партійної організації, адже, повторю, я — командний гравець.

І наостанок. Є відомий біблійний вислів: «І останні стануть першими». Тобто все залежить від виборців, від їхньої довіри, а не від номера в списку.